Кабінет
історії
Шкільний кабінет історії як спеціально
обладнане навчальне приміщення має велике значення для вдосконалення навчально
– виховного процесу. Кабінетна система навчання значною мірою сприяє науковій
організації праці вчителя й учня. Кабінет є активним помічником у складній
роботі педагога, він дозволяє краще проводити уроки, організовувати позаурочну
роботу, активізує роботу з учнями. Крім того, кабінет – осередок навчальної і
методичної роботи з історії. Він сприяє розвитку творчої діяльності вчителя та
учнів, координує як класну, так і позакласну роботу, сприяє прищепленню учням
любові до історії. У кабінеті зосереджуються
матеріали з досвіду роботи кращих учителів, збирається наочна,
методична, ілюстративно-допоміжна література. Кабінет історії – це робоче
навчальне приміщення, де проводять уроки, організовують консультації, готують
наочні посібники.
У кожному кабінеті треба мати таке господарське обладнання :
1. Учнівські столи і стільці.
2. Робоче місце вчителя.
3. Різні пристрої для встановлення апаратури.
4. Класну дошку, обладнану у повній
відповідності до сучасних вимог.
5. Шафи для збереження літератури, наочних
посібників, роздавального матеріалу, картотеки тощо.
6. Стенди.
7. Портрети істориків, гетьманів, визначних
історичних особистостей.
Кабінет повинен мати всю необхідну для
занять методологічну, допоміжну літературу,
історичні джерела. Наявність необхідної літератури, а також дидиктичного
матеріалу дає змогу створити умови для проведення уроків на високому
теоретичному, методичному, виховному рівні.
У кабінеті зосереджуються повні комплекти
наочних посібників до всіх тем (таблиці, схеми, картини, малюнки, альбоми)
та технічних засобів навчання
(
звуковідтворююча й звукозаписуюча апаратура, кодоскоп, телевізор, кінопроектор,
діапроектор). Успішне й широке
застосування технічних засобів навчання
передбачає створення фільмотеки, діатеки з діафільмами, серії діапозитивів і
транспарантів для кодоскопа, фонотеки і грамзаписів і записів на магнітофонній
стрічці, епітеки.
Навчальна література , посібники,
обладнання в кабінеті повинні зберігатися в належному порядку в шафах і розташовуватися за темами й
розділами програми кожного класу. Скрізь мають бути написи, де розміщено.
Каталог навчальної літератури і наочних посібників, що має вестися в кабінеті,
також послужить справі їх упорядкування.
У кабінеті мають укладатися тематична і
поурочна картотеки.
Тематична картотека складається до кожної
теми шкільного курсу історії і включає підручники і посібники, наочні і
технічні засоби, дидактичний і роздавальний матеріал. Така картотека допоможе
вчителю добре підготуватися до уроку, комплексно використати всі засоби
навчання на уроці і забезпечити високу ефективність навчально-виховного процесу.
Картотека весь час поповнюється , збагачується новими матеріалами. На основі
тематичної картотеки складається поурочна.
Окремо складається картотека із завданнями
для здійснення індивідуальної роботи з учнями, диференційованого підходу до
них, організації самостійних робіт тощо. Ці завдання органічно входять до
тематичної картотеки.
Кабінет історії має стати місцем
зосередження зразкових робіт, виконаних учнями.
Навчальний кабінет повинен мати постійне і
змінне оформлення; повинен викликати у
школярів потрібні емоції.
Роботою кабінету керує завідуючий –
досвідчений викладач історії. Допомагають йому всі вчителі історії школи. До
роботи по обладнанню і проведенню заходів у кабінеті потрібно залучати учнів:
вони виготовляють таблиці, схеми, добирають потрібний матеріал, методичну й
наукову літературу . При кабінеті створюють раду, до складу якої входять
учителі й учні-активісти.
Завідуючий кабінетом (разом із радою) несе
відповідальність за організацію і зміст навчально- виховної роботи кабінету, за
систематичне поповнення його всім необхідним , за збереження і раціональне
використання навчального обладнання. В обов`язки завідуючого кабінетом входять
забезпечення умов для успішного проведення уроків, використання наочності і
технічних засобів навчання, проведення консультацій для вчителів із різних
питань історії, пропаганда передового досвіду.
Робота кабінету планується . Завідуючий
разом із радою складають план на навчальний рік, у якому передбачається розв`язання
організаційних питань, поповнення кабінету навчальними посібниками, проведення
навчально-методичної і позакласної роботи.
Кабінет має допомагати вчителям у підготовці
до уроків і проведенні їх на високому теоретичноту та методичному рівні. Добре
підготовлений і проведений у кабінеті урок із комплексним використанням
різноманітних засобів навчання дає змогу активізувати пізнавальну діяльність
учнів , забезпечує міцні знання й навички , загальний розвиток, посилює виховну
роботу.
Успішне проведення факультативних занять
також можливе тільки в добре обладнаному, забезпеченому необхідними посібниками
кабінеті.
Кабінет історії – це також центр
методичної роботи, де зосереджено найповнішу наукову літературу, матеріали
передового педагогічного досвіду.
У кабінеті проводиться широка й
багатогранна позакласна робота : гурткова, тематичні вечори, олімпіади тощо.
Кабінет історії є основним осередком підготовки і проведення тижня історії.
Метод роботи з підручником
Підручники з історії визначають обсяг знань
із кожної програмної теми, подають визначення понять. Він привчає учнів до
самостійної роботи над книгою в класі і вдома, дає можливість закріпити набуті
знання, забезпечує систематичне повторення. Допомагає школярам засвоювати одержані
знання в стрункій системі, зрозуміти місце в ній окремих явищ. Отже, підручник
є одним із важливих джерел одержання знань і набуття навичок із історії.
Підручник повинен зайняти належне йому
місце в процесі навчання на уроці. Учні можуть одержувати нові знання, читаючи
відповідний матеріал підручника з наступним його обговоренням. Часто за
завданням учителя школярі читають із підручника тільки визначення, висновки,
які були предметом розгляду під час пояснення нового матеріалу. У процесі
вивчення матеріалу можуть аналізуватися таблиці, схеми, вміщені у підручнику.
Метод роботи з підручником привчає учнів
до самоосвіти, до самостійної роботи з книгою, а також є одним із важливих
способів реалізації принципу розвиваючого навчання. Ефективність цього методу
залежить від уміння учнів читати і розуміти прочитане. Спочатку вчитель
допомагає учням виділити основне в матеріалі, визначити у виучуваному матеріалі
нове і відоме, відшукати відповідь на поставлене запитання.
Метод роботи з підручником полегшує
розуміння структури матеріалу , який вивчається, розвивається вміння розчленувати текст, виділити головне. Цьому
допомагає складання плану до вивчення.
Привчаючи учнів працювати з підручником,
учитель може застосувати такі методичні прийоми:
1.
Провести вступну бесіду, яка забезпечить
зв`язок раніше
вивченого матеріалу з тим, що учні вивчатимуть самостійно.
2.
Дати інструктаж , у якому наголосити ,
на чому при читанні підручника треба зосередити особливу увагу, які види роботи
виконати ( скласти план, тези, передати зміст у формі схеми).
3.
Провести заключну бесіду, що має на меті
перевірити, як учні засвоїли матеріал, і зробити необхідні уточнення, підвести
підсумки роботи.
Поступово учні привчаються самостійно
виділяти в матеріалі відоме і нове. Вищим ступенем пізнавальної діяльності буде
повне самостійне вивчення теоретичного матеріалу за підручником. У процесі цієї
роботи учень повинен навчитися читати матеріал відповідної теми, актуалізувати
відомий матеріал, визначити, у якому він зв`язку з новим .
У роботі з підручником застосовуються
елементи проблемного навчання. Потрібну інформацію на уроках історії учні
одержують із словників, енциклопедій, журналів, збірників, монографічної
літератури. Написання тез, конспектів формує навички роботи з такою
літературою, привчає працювати з кількома джерелами, виділяти головне,
зіставляти, бачити аргументацію положень, уміти систематизувати.
Метод роботи з підручником привчає до
самоосвіти, сприяє формуванню переконаності, є одним із ефективних шляхів
реалізації принципу розвиваючого навчання.
Використання
історичних документів на уроках
Останнім часом ставлення до використання
документів на уроці зазнало суттєвих змін. Якщо раніше історичний документ
використовувався як доповнення до змісту шкільного курсу історії з метою
конкретизації, поглиблення, уточнення матеріалу, знайомого учням із прочитаного
підручника, то останнім часом все більше з`являється прихильників лабораторного
методу вивчення історії. Уявити викладання історії , особливо в старших класах,
без опрацювання джерел взагалі неможливо. Історичний документ поступово стає
основою для вирішення певних навчальних завдань.
На сучасному етапі розвитку методики
викладання історії визначилися два підходи до використання історичних
документів на уроці – інформаційний та критичний. При застосуванні
інформаційного підходу історичний документ використовується як джерело, що
дозволяє отримати відповідну інформацію. Критичний – запозичений із практики
викладання історії в європейській та американських школах – спонукає
замислитися над достовірністю інформації, вилученої зі змісту документа та над ступенем довіри до
власне джерела. Як інформаційний, так і критичний підхід у роботі з історичними
документами, виконує свою роль у розвитку історичного мислення і повинен
застосовуватися залежно від дидактичної мети навчального заняття.
Але застосування інформаційного підходу
має передувати джерелознавчій критиці документа, оскільки, перш ніж навчити
учнів критично сприймати й оцінювати історичний документ, школярі повинні
навчитися працювати з історичним змістом власне джерела. Тому у 6-8 класах при органіцації роботи учнів із історичними
документами має домінувати інформаційний підхід. Більшість документів,
залучених до аналізу в цих класах , можуть бути використані тільки як
інформаційне джерело, що визначається характером самих історичних документів.
Їх використання дозволяє повною мірою розвивати вміння аналізу та оцінки,
формувати навички історичного аналізу та інтерпретації , оскільки історія за
своєю суттю є процесом мислення, що спирається на свідчення минулого.
Використання історичних документів дозволяє також створити яскраві, виразні
образи подій, особистостей, епох, бо , як доводить практика, на уроці найкраще
запам`ятовується
фактичний матеріал, який насичений нюансами історичної епохи, що стають для нас
доступними тільки при використанні історичних джерел.
Працюючи з історичними джерелами, учні
повинні розкрити зміст останніх, тобто створити власну версію або інтерпретацію
історичних подій. На вчителя
покладається завдання пояснювати й демонструвати учням суб`єктивність авторської
інтерпретації історичних фактів, а учні слідом за вчителем повинні цю суб`єктивність
знаходити, ідентифікувати і розуміти. Процес створення учнями власної інтерпретації
історичних фактів, здобутих у результаті роботи з історичними документами, буде
більш спрощеним, але не примітивним. Частина уроків може бути побудована за
принципом самостійної інтерпретації учнями історичних джерел. Головним при
організації такої роботи є добір відповідного комплекту історичних документів.
Згідно з сучасними методичними вимогами,
документ, підібраний для такого уроку, повинен:
·
відповідати цілям і завданням навчання
історії;
·
відображати основні, найбільш типові
факти і події епохи;
·
бути органічно пов`язаним із
програмним матеріалом, сприяти актуалізації історичних знань, шоб можна було
запропонувати учням пізнавальні питання і завдання;
·
бути доступним учням за змістом й
обсягом;
·
бути цікавим;
·
містити побутові й сюжетні подробиці, що
дозволяють диференціювати
навчання, конкретизувати уявлення учнів про ті чи інші події, явищи ,
процеси;
·
здійснювати на них певний емоційний
вплив;
·
мати літературні і наукові переваги,
достатню інформативність для розвитку пізнавальної самостійності й
зацікавленості, удосконалення прийомів розумової праці.
Для того, щоб учні могли самостійно
виконувати роботу, пов`язану з
опрацюванням та подальшою інтерпретацією
історичних документів, потрібно дотримуватися таких умов:
·
учні протягом тривалого часу під
керівництвом учителя постійно опрацьовують історичні документи;
·
документи, надані учням заздалегідь,
мають бути дидактично адаптовані вчителем до сприйняття їхнього змісту учнями;
·
пояснення термінів і понять включається
до змісту історичного документа;
·
кожен із документів супроводжується
питаннями, які направляють пізнавальну діяльність учня на опрацювання й
осмислення змісту документа.
Немає коментарів:
Дописати коментар