Поки Дніпро пливе, Україна не вмре

    Найвизначнішою подією в українському житті  в ХV – ХVІ ст. було зародження козацтва. Володіння безмежними степами, які розкинулися із сходу на захід від річки Дніпро. Запорожці вважали центром своїх вольностей річку Дніпро. На Дніпрі вони збудували столицю, Січ.

Січ - мати, а Великий Луг - батько

   Запорожці жили на Січі без дружин і без нащадків,  проте кожен рік їх кількість зменшувалася через походи, хвороби  та старість.  Через це козаки приймали до себе будь-кого, хто приходив до них і брав на себе певні обов’язки, які необхідні для вступу на Січ.

     Склад запорозького козацтва був багатонаціональним, хоча переважали українці. Тут були представники 20 національностей: болгари, росіяни, білоруси, поляки, татари, турки, угорці, євреї, іспанці, німці, французи, англійці, грузини, вірмени.

Де козак, там і слава

     Незважаючи на різноманітність складу Січі, вона все ж мала об’єднуючі чинники. Це – свобода, рівність, товариство, православна віра, відсутність жінок, боротьба з ворогом, звільнення з полону християнських невільників, захист пригноблених.

     Мотиви, за якими  чоловіки шукали прихист на Січі, були різні: зазнали приниження за віру, перенесли тортури, жага боротьби проти несправедливості, не мали чого їсти, на батьківщині не знайшли ніякого задоволення, тікали від панів, жінок, батьків, зустрічалися і розбійники, дезертири, злодії. 

     Умови прийняття у козаки:

·        вільний (часто нехтували цією умовою, приймали і кріпаків);

·        неодружений;

·        вміти говорити українською (козацькою) мовою;

·        бути православної віри;

·        пройти певне навчання.

     Новоприбулих називали молодиками, новаками, джурами. Прийнятих записували в один із 38 куренів, кількість яких була постійною. Часто при цьому він дістав якесь прізвисько, що свідчило про його характер, зовнішність або нагадувало про деякі обставини життя.

     Назва «курінь» походить від слова «курити», тобто «димити». Зовні виглядав як казарма до 30 м завдовжки та 3.5 м завширшки.

    Ні знатність роду, ні станове походження, ні вік не мали на Січі особливого значення. Цінувались особисті якості: хоробрість, розум, винахідливість. У відносинах цінувався «стаж» перебування на Січі, а не вік. Перевагу мав той, хто вступив до козаків раніше. Ті, що прийшли пізніше називали його «батьком», а він називав їх «синками», хоча батьку було 20 років, а синку – 40.

     Козаки ділилися на січових і на зимовчаків. Останні селилися у слободах, зимівниках із сім’ями. Вони вирощували зерно, розводили худобу, займалися торгівлею та промислами. Їх називали «зимовчаками» або «посполитими», а не товаришами.

   В основі порядків запорозьких лежала громада, мир і товариство. Такий собі зразок народовладдя. Головним органом була козацька рада, де панувала рівність. Нічого подібного ніде і ніколи не було. Рада була адміністративним, законодавчим і судовим органом.

    Товариство вирішувало питання про війну і мир, розподіляло всі землі, ліси, угіддя, вибирало посадових осіб, карало винних у злочинах; від імені товариства писалися відповіді на послання від різних держав та владних осіб.

До булави треба голови

     Запорізька Січ мала чітку військову організацію. На чолі війська стояв виборний гетьман, який офіційно називався старшим. Наказного гетьмана обирала козацька старшина чи призначала генеральна старшина, як правило зі свого складу. Призначення оформлялося універсалом Ознакою влади гетьмана була булава.

Добрий козак баче, де отаман скаче

    Безпосередньо Січчю керував кошовий отаман, який обирався на один рік, але міг бути переобраним. Він поєднував у своїх руках   адміністративну, судову і духовну владу. У військовий час був головнокомандувачем. Кошовий отаман затверджував вибраних на раді старшин, надавав законної сили розподілу угідь, ділив воєнну здобич, військові доходи, приймав нових осіб на Січ, вступав у дипломатичні відносини з сусідніми державами. Ознакою влади був бунчук.

    Другою особою після кошового отамана був суддя, який керувався у своїй діяльності традиціями. Покарання у козаків  присуджувалися за кримінальні та майнові злочини. Існувала і смертна кара. Ознака влади була печатка.

     Письмовими справами керував військовий писар. Він складав накази, писав дипломатичні листи, рахував прибутки та витрати, був радником гетьмана і кошового отамана у справах політики. Зазвичай писарі приходили з Києво-Могилянської академії.  Ознакою влади був каламар.

     Помічниками гетьмана у військових справах були осавули. Вони дивилися за порядком між козаками, стежили за виконанням судових вироків, проводили розслідування злочинів. Символом влади військового осавула була палиця, скована з обох кінців срібними кільцями.

     Військовий обозний очолював артилерійську і фортифікаційну справу на Січі. Під час походу керував побудовою табору з возів, а також штурмом укріплень ворога. Займався обліком та комплектуванням війська, разом з військовим осавулом підтримував дисципліну та порядок на Січі.

     Після запорозької козацької старшини йшли курінні отамани, які користувалися найбільшою повагою. Хто не був раніше на посаді курінного отамана, не міг бути обраним на посаду кошового. Курінний отаман мав необмежену владу над козаками свого куреня. Без його дозволу ніхто не мав права відмикати курінну скарбницю, де зберігались кошти куреня та особисті речі козаків.  Курінний отаман мав свій значок, тобто невеликий прапор, який ніс курінний хорунжий.

    Козацький прапор був малинового кольору.

    Запорожці вироби своєрідний внутрішній суспільний устрій, який був справжнім суспільно-політичним феноменом. Проста, але ефективна система органів влади, участь усіх козаків у вирішенні найважливіших питань перетворили Запорозьку Січ на стійкий політичний організм, забезпечили їй високу виживаність.

Література

1.     Греченко В., Ярмиш О. Історія України. Всесвітня історія ХХ – ХХІ століть. – Х.: Торсінг, 2003, С.41-47.

2.     Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3 т. – К.: Наукова думка, 1990.- т.1. – С.143 – 157.